пухнути

ПУ́ХНУТИ, рідко ПУ́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. пу́хнув, нула, ло і пух, пу́хла, ло; недок.

1. Ставати ненормально, хворобливо пухлим; опухати (чернез хворобу, удар, від голоду чи ін.).

– А як ся має ненько? – спитав [пан] хлопця. – Лежить на печі .. Сказали, що вже будуть умирати, бо пухнуть від голоду (з казки);

Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки, Летіли зуби, пухли щоки (І. Котляревський);

Дивлюсь, почервонів середній пальчик у дитини, став пухти (Ганна Барвінок);

Жалітися вчителеві Галя не пішла, і це дуже вподобалося хлопцям. Її обступили, хвалили, радили, що вчинити з носом, що почав пухнути (С. Васильченко);

Не для мене це – для матері просю [прошу]. Пуд зерна! – гукнула Марійка, – Господи помилуй, де ж у нас ті пуди! Четверо дітей з голоду пухнуть, напозичались так, що коні скоро продаватимем (В. Підмогильний);

[П'ятиокий:] Вогнем опекло... Пухне... язик пухне... Я... я... я... [Архип:] Бджола за язика вкусила (Л. Дмитерко);

– Запара вже з годину тебе чекає. Будити не хотів, а тепер каже: досить йому зо сну пухнути (М. Трублаїні);

// Надуватися, набрякати від напруження (про жили, кровоносні судини).

Латочка намагається заглушити всіх, кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник).

2. розм. Ставати повним, товстим.

[Кіндрат:] Походив би [Павло] щодня під землю, схуд би, і серце було б здорове. Телефон губить начальників, пухнуть вони від нього (О. Корнійчук).

3. перен. Збільшуватися в об'ємі.

Багато разів приходив сюди Марусяк ізсипати свою здобич і з немалим задоволенням помічав, що бордюг [мішок] пухне (Г. Хоткевич);

Сонце зайшло в хмару з оранжевими смугами, і довго оранжеве чудисько пухло на заході, то темніючи, то раптом світячись наскрізь (Ю. Яновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

пухнути

Значення в інших словниках