пущеник

ПУ́ЩЕНИК, а, ч.

У стародавньому Римі – раб, відпущений на волю, але будучи позбавленим засобів існування, фактично і юридично залежний від колишнього господаря.

Найчастіше, отримавши ділянку та реманент, пущеник ставав париком, який працював за половину врожаю, тобто половником (з наук. літ.).