пхикати
ПХИ́КАТИ, аю, аєш, недок.
1. Тихо плакати, видаючи своєрідні плаксиві звуки.
Дивились, молились Старі мої. А сердешне [дитя] Неначе благає: Випручало рученята .. і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика (Т. Шевченко);
Антін надуває губи й починає пхикать, як пхикають маленьки діти, та все гірше та гірше (І. Нечуй-Левицький);
– Спати хочеться, мамо, дуже, – пхикаю я і, мов винуватий, схиляю сонну голову матері на груди (С. Васильченко);
Прокинувшись вранці, Таня почала пхикати та вередувати, в неї посоловіли очі, почервонів носик (Ю. Збанацький);
* Образно. Гупає бубон, пхикає скрипка, і ноги молотять землю (М. Коцюбинський).
2. розм. Те саме, що пхе́кати.
– Я їв картоплю, – гордо каже Віктор .. – Пх! – презирливо пхикає Поль. – Теж мені сніданок! (О. Іваненко).
Значення в інших словниках
- пхикати — пхи́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- пхикати — -аю, -аєш, недок. 1》 Тихо плакати. 2》 розм. Те саме, що пхекати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пхикати — ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
- пхикати — Пхи́нькати і пхи́кати, -каю, -каєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- пхикати — Пхи́кати, -каю, -єш гл. О ребенкѣ: тихо плакать, всхлипывая, хныча. Замовкло, не плаче, тілько пхика. Шевч. Словник української мови Грінченка