1. Словник української мови у 20 томах

пізнання

ПІЗНА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. пізна́ти.

Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (О. Донченко);

У пізнанні самої себе долає людина час (Ю. Мушкетик);

Глушак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (О. Довженко);

// заст. Знайомство, зв'язок з ким-небудь.

– Чи справді між пізнанням і розстанням нічого не було? (І. Франко).

2. Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їх суті.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пізнання — пізна́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. пізнання — Зрозуміння, осягнення, ок. пізнаття; (себе) самопізнання; (кого) упізнання, розпізнання, ок. упізнаття; Г. знайомство. Словник синонімів Караванського
  3. пізнання — -я, с. 1》 Дія за знач. пізнати. || заст. Знайомство, зв'язок з ким-небудь. 2》 Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їхньої сутності. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. пізнання — Філософське поняття, яке означає процес здобування знання про дійсність, а також сукупність цього знання; охоплює пізнавальні фактори (процес п.) та їх результати (твори), тобто систему поглядів (тверджень, наукових законів) щодо сутності предметів... Універсальний словник-енциклопедія
  5. пізнання — ПІЗНАННЯ — суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ. В узагальненій формі П. подається як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта. Філософський енциклопедичний словник
  6. пізнання — Пізна́ння, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. пізнання — ПІЗНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. пізна́ти. Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (Донч., V, 1957, 489); У пізнанні самої себе долає людина час (Мушк., Серце.. Словник української мови в 11 томах