піхота

ПІХО́ТА, и, ж.

1. Рід військ, що діє в пішому строю.

– Якби знаття, я б зарані заяву написав до вищого командування, щоб мене ні в льотчики, ні в моряки не брали, а тільки в піхоту (Григорій Тютюнник);

// Частина, підрозділ такого роду військ.

Двадцять кілометрів гналися богунці за втікачами-гетьманцями. Артилерія обігнала піхоту і першою увірвалася в село (О. Довженко);

// збірн. Сукупність військовослужбовців такого роду військ.

На спорудженні форту працювали всі разом: матроси, козаки й піхота (З. Тулуб);

Гули вітри, був пізній час, спадала з неба позолота, і кроком кованим піхота гриміла мовчки мимо нас (В. Сосюра).

2. у знач. присл. піхо́тою, розм., жарт. Пішки.

У Буха Копитовича коня нема, – він піхотою, а богатирі на конях сидять (з казки);

Мусили [батько і Михайло] йти до сусіднього села піхотою (О. Кобилянська).

(1) Чо́рна піхо́та (у лапках), іст. – мобілізовані селяни, які не одержали військового обмундирування.

У т. 5 творів Ю. Яновського випуску 1959 р. у статті “Шлях війни”, написаній 5.ХІ.1943 р., вичитав я таке: “По дорогах Полтавщини йде на фронт “чорна піхота”. Так називали мобілізованих селян, що не одержали ще військового одягу...” (з газ.).

△ (2) Морська́ піхо́та – війська, що входять до складу військово-морських сил і призначені для бою на березі.

Він зове сестру: – Додому Напиши листа, сестрице. Хай дружина у скорботі Гордо людям гляне в вічі – Я пройшов в морській піхоті Усю землю нашу двічі (М. Нагнибіда).