розбалакуватися

РОЗБАЛА́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБАЛА́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.

1. Поступово захоплюючись розмовою, ставати говірким.

Потроху вона розбалакувалась (Ю. Смолич);

Дівчина замість односкладових: “так”, “ні”, “егеж” – розбалакується, відповідає на його запитання докладніше (В. Козаченко);

Дома він і не гадав кластися спати, тільки розбалакався довго та широко (О. Маковей).

2. Починати заводити з ким-небудь бесіду, вступати, заходити з кимсь у розмову.

Бронко не дуже розбалакувався, бо скоро спохватився, що той, хто питає, краще поінформований від того, кого випитує (Ірина Вільде);

– А ми тут, паніматко, розбалакались з Марком Павловичем про академію та так налякали Килину цими згадками, що вона впустила тарілку та й розбила, – сказав Терлецький до жінки (І. Нечуй-Левицький);

Довго йшли [жінки] мовчки. Вже й шелюги пройшли. Аж у хуторах зайшли до колодязя напитись та вже там розбалакались із михайлівськими жінками (А. Головко);

Він нікому не довіряв, і, лише дякуючи пароплавному агентові-українцеві, що користувався в старого довір'ям, мав я змогу розбалакатися (Мирослав Ірчан);

// тільки док., рідко. Поговорити, наговоритися з ким-небудь досхочу.

[Гаврило:] Звісно, що й говорить, насухо не та розмова. То ходімо ми оце до шиньку [шинку], бо у тебе, мабуть, дома усі пляшки порожні? Так ми з тобою якнайкраще розбалакаємось (М. Кропивницький).