розгадько

РОЗГА́ДЬКО, а, ч., розм., жарт.

Той, хто довго й перев. безплідно розмірковує над чим-небудь, розгадує (у 3 знач.) щось, виявляючи нерішучість.

Еге, якби ж наш мужик не такий розгадько та темнота. А то ж: їхати – не їхати. Та й валяються тижнями на пристані, доки в торбі харчів стане, плутаються, як у сітці, в чутках, блукають по світу – допитуються, дослухаються (А. Головко).