розгвинчений
РОЗГВИ́НЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розгвинти́ти.
Труба була розгвинчена;
// перен., розм.
А ось розгвинчена у всіх суглобах постать дурника Абеля (Н. Королева);
В цю мить я помічаю по той бік дороги схожу на циркуль постать. Вона якась розтріпана, розхитана, розгвинчена, хилитається на одному місці, наче не знає, куди їй іти (Ю. Мушкетик).
2. у знач. прикм., перен., розм. Неврівноважений, нетвердий.
В пам'яті відбилась оця гостра спина, вузькі плечі, довгі ноги і розгвинчена хода (П. Панч);
Нездарність прозирала в Кошарного в усьому: в довготелесій, якійсь розгвинченій постаті, в задовгому сумовитому, мов сталактит, носі, в довгих руках (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розгвинчений — розгви́нчений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розгвинчений — див. непокірний Словник синонімів Вусика
- розгвинчений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розгвинтити. || розгвинчено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм., перен., розм.Неврівноважений, нетвердий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розгвинчений — РОЗГВИ́НЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгвинти́ти. 2. у знач. прикм., перен., розм. Неврівноважений, нетвердий. В пам’яті відбилась оця гостра спина, вузькі плечі, довгі ноги і розгвинчена хода (Панч, О. Пархом. Словник української мови в 11 томах