роздиратися

РОЗДИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗДЕ́РТИСЯ, РОЗІДРА́ТИСЯ, роздеру́ся, роздере́шся; мин. ч. розде́рся, де́рлася, лося і розідра́вся, дра́лася, лося; док.

1. Розриватися на шматки.

* Образно. Було вже пополудні, і раптом саме небо над містом і морем неначе аж тріснуло і роздерлося навпіл, а далі – ще на тисячі шматків (Ю. Смолич);

// Робитися порваним, дірявим.

Холоша роздерлася з таким вражаючим звуком, що півень на перелазі злякано проковтнув своє “ку-ку-рі-ку” (О. Донченко);

// Різко розходитися в різні боки.

Роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав .. небо (Г. Хоткевич);

Завіса раптом роздерлась надвоє (А. Головко);

// Розтулятися (про очі).;

// Широко розкриватися (про рот, губи).

Губи самі собою роздираються в широченну осмішку (С. Васильченко).

2. перен., розм. Трудитися понад силу, докладати великих зусиль у чому-небудь.

Не набув їм [синам] батько ні майна, ні грошей про запас, хоч як роздиравсь у роботі (І. Муратов).

3. перен. Дуже голосно кричати.

Ярино! Чи ти навідилась! Гукай на неї, роздерися – ні слуху, ні послуша́ння [послуху]! (Леся Українка).

4. тільки недок. Пас. до роздира́ти.