розкур
РОЗКУ́Р, у, ч., розм.
Дія за знач. розкури́ти, розку́рювати.
Скиба Іван .. вийняв кисета. Підійшли ті два од другої жатки. Подивилися, що тут трапилось. І собі пристали на розкур (А. Головко);
Наглядач передав газету на розкур. Газета .. не видавалася офіційно ув'язненим (А. Дімаров).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розкур — розку́р іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
- розкур — РОЗКУ́Р, у, ч., розм. Дія за знач. розкури́ти, розку́рювати. Скиба Іван.. вийняв кисета. Підійшли ті два од другої жатки. Подивилися, що тут трапилось. І собі пристали на розкур (Головко, І, 1957, 295). Словник української мови в 11 томах