1. Словник української мови у 20 томах

розпозичати

РОЗПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., що.

Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом.

Охрім був чоловік такий добрячий .. Розпозичав гроші то тому, то іншому (Марко Вовчок);

Гроші тато людям розпозичили, та й нема, а оце б треба (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпозичати — розпозича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розпозичати — -аю, -аєш, недок., розпозичити, -чу, -чиш, док., перех. Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розпозичати — ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити. Словник синонімів української мови
  4. розпозичати — Розпозича́ти, -ча́ю, -ча́єш; розпози́чити, -зи́чу, -зи́чиш, -чать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. розпозичати — РОЗПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Позичати, роздавати у борг що-небудь багатьом. Охрім був чоловік такий добрячий.. Розпозичав гроші то тому, то іншому (Вовчок, І, 1955, 95); Гроші тато людям розпозичили, та й нема, а оце б треба (Сл. Гр.). Словник української мови в 11 томах