розрум'янений

РОЗРУМ'Я́НЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розрум'я́нити.

Щедро, у всю щоку, розрум'янена вітром, ступала [Настя] повагом вузенькою второваною стежечкою (І. Рябокляч);

– Добридень! – привітався Іван, розрум'янений від збудження (П. Колесник).

2. у знач. прикм. Який розрум'янився, став рум'яним.

Молода розрум'янена дівчина з росинками радості на віях дерла на шматки вовняну червону хустину і роздавала хлопцям, що чіпляли їх до кашкетів, а то й просто до сорочок (Ірина Вільде);

Розрум'янене довгасте обличчя здригалось од хвилювання (М. Стельмах);

Дівчата, мов веретена, на одній нозі крутяться, вигинаються, слова-заклинання вигукують. І всі дорослі, розрум'янені (Б. Лепкий).