розточувати

РОЗТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., що.

1. Виточуванням на токарному верстаті розширювати отвір у чому-небудь.

Є комбіновані різці, за допомогою яких можна без заміни інструмента послідовно обробляти кілька поверхонь, підрізувати торці, розточувати отвори, .. проточувати канавки (з наук. літ.);

Неможливо вручну простругати блок тракторного двигуна або станину верстата чи просвердлити і розточити в них отвори (з наук.-попул. літ.);

// Обробляти що-небудь виточуванням.

Вали виготовляли з латуні Л62, а втулки – із сталі 45, поверхню валу полірували, а контактну поверхню втулки – розточували (з наук. літ.);

// Поглиблювати, подовжувати і т. ін. що-небудь.

В'язні весь час товпились посеред кімнати, навмисне закриваючи грубку від дверей, .. і голосно між собою розмовляли. В цей час Іван або Сашко обережно розточували щілину в грубці (Ю. Збанацький).

2. Розширювати (одяг, деталі одягу), вставляючи що-небудь.

Рукава вузькі, треба розточити (Сл. Б. Грінченка).

РОЗТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., що.

1. Примушувати текти, литися звідки-небудь повільно, по краплі.

Знаходили або “нетлінні мощі”, або “мощі, що розточують миро”, а від прикладання до мощей неодмінно відбувалися чудеса (з наук.-попул. літ.);

Розточувати мікстуру.

2. Виділяючи, випускаючи з себе, поширювати навколо, в яких-небудь межах (пахощі, аромат і т. ін.).

3. заст. Розганяти, розсіювати.

[Ізоген:] Наш ворог тямить, чим держиться церква, – і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару (Леся Українка).

4. перен. Нерозумно, без потреби витрачати; марнотратити.

[Виборний:] Пив [Терпило], гуляв .. і мало-помалу розточив своє добро (І. Котляревський);

Розігнав [сотник] дітей по світу, А добро осталось, Немає з ким поділити. Довелось самому Розкидати, розточити (Т. Шевченко);

Крапивка на ставу цвіте і пахне, Мигдалі й мед розточуючи звільна. Забуте вчора і брудне, і жахне, За поплавцем слідкують очі пильно (М. Рильський).

РОЗТО́ЧУВАТИ³, ую, уєш. недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., кого, що, діал.

1. З'їдати, продірявлюючи; точити, сточувати.

– А що ж тут про цих шкідників думати? Ми з ними нещадну боротьбу вели, щоб не розточували берегів і не шкодили городині (М. Стельмах);

// Роз'ятрювати, руйнувати (тканини тіла, кістки).

– Як тепер його [струп] не витнуть – м'ясо й кість він розточить (І. Франко).

2. перен. Згубно діяти на людину (про журбу, горе і т. ін.).

– Згадую твою Варку. Яка .. людина стерлася, жура розточила її (М. Томчаній).