розчувати

РОЗЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., що і без дод.

Добре, ясно чути, розбирати те, що говорять.

Я раптом виразно розчуваю спосеред його сердитої мови одну прекрасну, дуже архаїчну, ще аж гомерівську граматичну форму (А. Кримський);

Чула голос Марків од столу, але не розчувала слів за німим своїм стогоном в серці (А. Головко);

В гомоні почувся ковалів голос. Перших слів дехто й не розчув, бо не кричав коваль, а говорив стиха (А. Головко);

– Що батько хоче? – не розчувши, перепитав Олександр (П. Панч);

// Відчувати, уловлювати іронію, сарказм у чому-небудь.

– Надзвичайно цікаві міркування, – так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Ю. Шовкопляс).