1. Словник української мови у 20 томах

самоволець

САМОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч.

1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець.

Лихе життя із тими самовольцями (Марко Вовчок).

2. Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу.

Кинувся [козак Мамарига] до дверей, – заперті двері .. Просився, просився, – не відчиняють. Узяв тоді двері виставив і увійшов у хату... Лежить чоловік на печі: – Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері виставив? (з казки).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самоволець — самово́лець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. самоволець — див. СВАВОЛЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
  3. самоволець — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  4. самоволець — -льця, ч. 1》 Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець. 2》 Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. самоволець — Охотник, див. доброволець Словник чужослів Павло Штепа
  6. самоволець — СВАВІ́ЛЬНИК (той, хто проявляє свавілля), СВАВО́ЛЕЦЬ, САМОВО́ЛЕЦЬ, САМОПРА́ВЕЦЬ, САМОДУ́Р, БЕЗЗАКО́ННИК. Словник синонімів української мови
  7. самоволець — Самово́лець, -во́льця, -цеві; -во́льці, -льців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. самоволець — САМОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. 1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець. Лихе життя із тими самовольцями (Вовчок, І, 1955, 184). 2. Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу. Словник української мови в 11 томах
  9. самоволець — Самоволець, -льця м. Своевольникъ. Та що лихе життя із тими самовольцями. МВ. ІІ. 80. Бач, які самовольці: самі роблять як знають. Черк. у. Словник української мови Грінченка