сватати

СВА́ТАТИ, аю, аєш, недок., кого.

1. кого, за кого, рідко на кому. За дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків.

Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю (Г. Квітка-Основ'яненко);

Через тиждень без старостів За Степана свата Старий свою Яриночку (Т. Шевченко);

Сватав восени Грицько Хведора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці (Панас Мирний);

Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (О. Іваненко);

– Ну й робітник! Сватаймо, стара, за нього нашу Галю (Ю. Яновський);

// Підшукуючи комусь пару, бути посередником в одруженні.

Було і матері скаже [Оксана], що не хоче заміж, як до неї, до старої, прийдуть самі батьки або матері, щоб сватати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його – нічого не вийшло, а втретє – посватається сам (М. Стельмах).

2. Самому пропонувати себе в чоловіки чи дружини; свататися.

– Ваш Прокіп Іванович, недурно ви його панною звете, жахається дівчат, як лякана дівка парубків; так оце, бачите, і свата вже його сама Уляна (О. Стороженко);

Між ними надовго залягла мовчанка. Нарешті Орина першою запитала: – Левку, ти прийшов мене сватати? (М. Стельмах).

3. перен., розм. Посилено пропонувати кого-небудь на якусь посаду; умовляти когось узятися за якусь справу.

Микола Іванович не раз сватав Цідибрагу від імені районних організацій на посаду голови правління артілі (П. Автомонов).