скам'янілий

СКАМ'ЯНІ́ЛИЙ, рідше СКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Який перетворився на камінь.

У товстих шарах кам'яного вугілля знаходять іноді цілі стовбури скам'янілих дерев (з наук.-попул. літ.);

Шевченко гриз олівець, замислившись над якимсь віршем .. – Не витанцьовується? – співчутливо спитав Вернер, підводячи очі від скам'янілої мушлі третинного періоду (З. Тулуб);

// Який став твердим, наче камінь.

Спотикаючись об скам'яніле груддя, Савка перебрів дорогу і зупинився (В. Козаченко);

// перен. Який зупинився в своєму розвитку, застиг у якій-небудь формі; закостенілий.

Молодше, сповнене політичним шумуванням громадянство безжалісно розтоптувало й ховало його провінційні скам'янілі ідеали (М. Стельмах);

До похідних вигуків належать такі, що утворились від інших частин мови. Це численна група скам'янілих форм іменників, дієслів, прислівників (з наук. літ.).

2. перен. Який став нерухомим, завмер під впливом якого-небудь сильного враження, переживання і т. ін.; заціпенілий.

Вони перекинулись між собою кількома незрозумілими словами і вийшли з хати, не глянувши на скаменілу Софію (Леся Українка);

Скам'яніла від горя, нерухомо сиділа Лідія Андріївна над батьком (З. Тулуб);

Сержант звів погляд на зблідле, скам'яніле обличчя бібліотекарки (І. Багмут).

3. перен. Який втратив здатність щось відчувати, виявляти якісь почуття.

В душі скам'янілій є віра одна: В хвилину, коли виповняється міра, Над світом підноситься судна сокира, Щоб з ворога взяти за кривду сповна (Л. Первомайський);

Скам'яніле серце.

◇ (1) Як скамені́лий (д) див. скам'яні́ти;

(2) Як скам'яні́лий (д) див. скам'яні́ти.