скрашувати

СКРА́ШУВАТИ, ую, уєш і СКРАША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКРА́СИ́ТИ, а́шу́, а́си́ш, док., що.

1. Робити красивішим, привабливішим, приховуючи недоліки, вади і т. ін.

Вилицювате обличчя [парубка] скрашувала привітна усмішка (М. Ю. Тарновський);

Біля кирпатенького носа примостилося кілька цяток ластовиння, що не псували, а скрашували .. засмагле личко (В. Гжицький);

Його сірі очі блищали, у їх світилася глибока думка; вона скрашала його оливкувате лице з широкими скулами, з гулястим носом, з широким ротом (Панас Мирний);

Бідність [хатини] скрасили і вишиті рушники, і кетяги калини, і запашне сіно на покуті (М. Стельмах);

Опалим листом, як линючим пір'ям, вона [осінь] лише намагатиметься скрасити невблаганне вмирання літа (Іван Ле);

// Робити що-небудь не таким тяжким, безрадісним, неприємним.

Вона [сестра Катря] скрашувала безрадісне дитинство Тараса, виховувала в ньому любов до природи (з газ.);

Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (М. Коцюбинський);

Приїзд Степана набагато скрасив скучні дні молодої дівчини (С. Добровольський).

2. Своєю наявністю, присутністю надавати кому-, чому-небудь красивого, привабливого вигляду.

– Не мова, що нею розмовляє людина, скрашує її, а чистота і ясність душі (П. Колесник);

Господарка .. лагодила на столі квіти, що скрашали накритий до бенкету стіл (Олесь Досвітній);

Росли там [у лузі] над водою старі дуби з березами; вони й місце скрашали, і холодок запорозьким братчикам давали (П. Куліш);

// що, чим. Прибираючи чим-небудь, робити красивішим, привабливішим.

Ти мені заповідав скрасити могилу твою В білий мармур і плющ і в криваві осіннії рожі (Леся Українка);

Мороз мережками скрасив усе віконце (М. Костомаров).