слякота

СЛЯКОТА́, и́, СЛЯ́КОТЬ, і, ж., розм., рідко.

1. Те саме, що сльота́ 1.

За туманами, слякотою на село хлинули нові думи (К. Гордієнко).

2. перен. Про мерзенних, нікчемних, жалюгідних людей.

Рима навіває Голованівському таке: – Ах же, панська ти слякоть, Я навчу тебе плакать (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me