спохмурніти

СПОХМУРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати похмурим, незадоволеним, надутим; насупитися.

Отоді на Карпа й напало. Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (М. Коцюбинський);

Горпищенко при згадці про старшу дочку, в якої заміжжя склалось не зовсім вдало, спохмурнів (О. Гончар);

Як вийшла [Текля] заміж, ніби підмінили, ніби хтось лихий викрав з неї веселу, добру душу: спохмурніла, зсохлась лицем, перепалася голосом... (Д. Бедзик).

2. Зморщитися, надутися, зсунутися при вираженні незадоволення, гніву і т. ін. (про обличчя, брови).

Скибине обличчя раптом спохмурніло. Невдоволений одвів очі од дошки (А. Головко);

Обличчя Ганкаура спохмурніло, в його великих очах спалахнули іскри гніву (Ю. Бедзик);

Бачив [Петруня], як спохмурніло обличчя хлопчика, як узялося бганками і опустилось чоло, як очі вперто заіскрили з-під крутих надбровів (В. Дрозд).

3. Потьмяніти від гніву, хвилювання, болю і т. ін. (про очі).

Заніздра посміхнувся, але зараз же його очі спохмурніли (С. Добровольський);

Його самовдоволене, пещене обличчя почало мінятися – спохмурніли очі, вип'ялися губи... (Д. Бедзик).

4. перен. Зробитися похмурим, темним.

– Диви, як спохмурніло небо, гаряча, знать, буде робота (А. Малишко);

Сонце тим часом сховалось за степом. Високі горби спохмурніли, чіпка сутінь стелилась по схилах (Г. Коцюба);

Танули в синій імлі вершники. Пісні вже не було чутно. Спохмурніло поле (І. Цюпа).