спустошений

СПУСТО́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до спусто́шити.

Вийшовши з Москви, французька армія рушила на південь, щоб піти з Росії дорогами, не спустошеними війною (з навч. літ.);

Він лежав [на снігу] без жодної думки, .. спустошений усвідомленням невблаганного кінця (І. Багмут);

Петро вийшов і ображений, спустошений суперечкою, приліг на Голованове ліжко (С. Чорнобривець);

* Образно. Над коричневими, спустошеними подихом осені донецькими увалами почало ледве помітно сіріти небо (В. Собко);

// у знач. прикм.

[Іван (сам, оглядає спустошений стіл, зітхає):] Почастував селекціонера... Ех! .. Чекаєш одного, а зустрінеш трьох (І. Микитенко);

// спусто́шено, безос. пред.

Ой зеленая дубрівонько [дібровонько], та нащо ж тебе рано спустошено, що траву на сіно покошено? (Сл. Б. Грінченка).

2. у знач. прикм., перен. Який втратив моральні сили, здатність до повнокровного, активного творчого життя.

Надія, прогнавши Сашка, – друга дитинства, раптом відчула себе зовсім самотньою і спустошеною (Яків Баш);

Професор біології приступив допіру до дверей Мартиної кімнати, геть жалюгідно виглядаючи: запорошений снігом, .. морально спустошений бажанням бачити дівчину (В. Підмогильний);

// Який втратив колишнє значення, не викликає колишнього інтересу, став беззмістовним.

Він розстався з Оленкою. Пустим, спустошеним після цього стало його життя (О. Гончар);

// Який виражає моральне безсилля, байдужість.

З печі прикро хтось кашляв, ніби конаючи, великі й спустошені видко було в сутінку очі (Ю. Яновський);

Той [заробітчанин] лежав скорчений, підігнувши коліна до грудей, той намагався звестися, спинаючись навкарачки, той стогнав, дивлячись у небо спустошеним поглядом... (О. Гончар);

[Прекрасна жінка:] Це ти, Джованнні? Плащ твій не ліловий. Лице твоє спустошене й сумне (Л. Костенко).