срібло-золото

СРІ́БЛО́-ЗО́ЛОТО, срі́бла́-зо́лота, СРІ́БЛО́-ЗЛО́ТО, срі́бла́-зла́та, с., нар.-поет.

Те саме, що срі́бло́ і зо́лото.

– То купуватимеш [корову]? – Тільки не ту, що без рога. – То – дорожче буде. – Скільки ж за ріг набавиш? – впік [Шмалій] словом. – Три карбованці. – Ого, дорогий в тебе ріг!.. Чи не з срібла-золота він? (М. Стельмах);

Єсть люде на світі – Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають, – Ні долі, ні волі! (Т. Шевченко);

Молоді сиділи межи велетнів, одягнені в прекрасне вбрання, в сріблі-золоті... (В. Королевич);

Під землею ж там палати, де вельможний Ох сидить, гарні, пишнії кімнати, срібло-злото скрізь ряхтить (Леся Українка);

Економ тут же на полі видав усім по срібному півкарбованцю і завзято потряс дзвінким мішечком: – Приходьте, люди добрі, завтра і сусідів приводьте! В пана ще хватить срібла-золота для вас! (М. Стельмах).