стишений

СТИ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до сти́шити.

Дорога має казкою у даль, Як моє дитинство, як моє прощання, Як моя роками стишена печаль (М. Стельмах);

// у знач. прикм.

Розмовляючи стишеними голосами, наче ворог через широчінь Дніпрову міг їх почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні місця (О. Гончар);

Над залюдненим майданом гарячим полум'ям бурхає стишений гамір: чути чиюсь промову (П. Колесник);

Ярина досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще кілька метрів (О. Десняк).

2. у знач. прикм. Який стишився (у 2 знач.).

Їй так добре, так затишно зараз з ним, мовчазним, стишеним (В. Козаченко);

Над стишеним гуртом колгоспних орачів і сівачів стояло сонце (І. Цюпа).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me