стовпик

СТО́ВПИК, а, ч.

Зменш. до стовп 1.

В нас деревенька така уютлива, ставок і річка протікає. Перед хатою на стовпиках рундук. Як сядеш вечором і задивишся перед собою, на поля, на ліси, на шуварі, повні водної птиці, так прямо рай. (Б. Лепкий);

Від руїни ж здіймались спокійно стовпики диму до ясного неба, і вила недалеко собака. (В. Винниченко);

* У порівн. Непорушна. Ніби стовпик. Аж чорна: висохла від голоду (В. Барка).