стоптувати

СТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., СТОПТА́ТИ, стопчу́, сто́пчеш, док., кого, що.

1. Топчучи, приминати, псувати посіви, траву і т. ін.

Стоптав би я тебе, руто, Та з жалю не можу (С. Руданський);

// Топчучи щось, приминати, псувати на ньому посіви, траву і т. ін.

Хижий ворог зламать захотів наші .. крила, наші ниви стоптать (В. Сосюра);

// Сколупувати що-небудь.

Двір заріс шпоришем, і тільки коло повітки та коло ясел воли та вівці трохи стоптали землю (І. Нечуй-Левицький);

// Наступаючи на кого-небудь, знищувати, розтоптувати.

[Микита:] Я тебе надесятеро розірву, стопчу, як гадюку, на шматки роздеру тебе, чортів брехуне!.. (М. Кропивницький);

Говорили жінки в черзі: когось убили, якусь жінку кіньми стоптали (А. Головко);

// Забруднювати що-небудь, залишаючи на ньому слід ніг.

Стоптати підлогу;

// перен. Паплюжити, зневажати кого-, що-небудь.

[Домаха:] Чи ти й тоді з матір'ю радився, як почав до мене залицятись? Чи не вона тебе навчила стоптати і мою дівочу честь? (М. Кропивницький);

Ти з мене глузувала, Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю усе пошматувала – Я все ж тебе люблю (М. Рильський);

// тільки док., розм. Те саме, що ви́ходити¹ 1.

З села мого в світи ішла дорога, .. Стоптали всю її скіпцями збиті ноги Односельчан моїх (П. Усенко);

Курляндські дороги, Ліси непрохідні, яруги й болота Сходили солдатські натруджені ноги, Стоптала прославлена наша піхота (Я. Шпорта);

// тільки док., жарт. Станцювати.

– Векло, – кажу, – ходімо стопчемо польку .. Узяв її за руку. Повів у коло (Є. Кравченко).

2. Носячи, робити старим або непридатним для користування (взуття, підбори і т. ін.).

Черевички я стоптала (Я. Щоголів);

[Очерет:] Звичайно. Коли б вона стоптала ці туфлі на розвантаженні дров чи на заводі – вона б якнайкраще виконала ваш заповіт (І. Кочерга).

◇ (1) Не одну́ па́ру підме́ток стопта́ти – прожити дуже довго або довго чекати, добиватися чого-небудь.

[Макар:] Ще не одну пару підметок стопче [Артем], поки дійде до генерала (О. Корнійчук);

(2) Стопта́ти бага́то (не одну́ па́ру, сім пар і т. ін.) підошо́в (підме́ток, чобі́т і т. ін.) – довго ходити, добиваючись чого-небудь; попоходити.

[Макар:] Ще не одну пару підметок стопче [Артем], поки дійде до генерала (І. Корнієнко).