стрілець

СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.

1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти.

Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (І. Франко);

Росли такі велетенські сосни, що стріла, пущена з лука найкращим стрільцем, не досягала їх вершини (С. Журахович);

Здоровенний вовк промчав крізь цеп стрільців, хоча в нього одночасно вистрілили троє мисливців (З. Тулуб).

2. У Російській державі XVI–XVII ст. – воїн особливого постійного війська.

Слідом за стрільцями у червоних кунтушах, з оголеними шаблями на плечі, йшли козаки-чигиринці (Н. Рибак);

Через слабість дворянського ополчення вже в XVI ст. було організоване військо стрільців (з навч. літ.);

// В австро-угорській армії під час першої світової війни 1914–1918 рр. – воїн українського національного військового підрозділу.;

// Військовослужбовець піхотних військ.

– Тут жодна міна не ляже марно. Наші стрільці можуть сміливо кидатись на перший пояс оборони... (О. Гончар).

3. спорт. Спортсмен, який займається стрільбою як видом спорту.

Наші лижні стрільці через сильні морози нинішньої зими виступали не так часто (з газ.).

(1) Альпі́йські стрільці́ – гірські війська в італійській та французській арміях;

(2) Ба́штовий стріле́ць – боєць на танку, в літаку, що стріляє з кулемета, або артилерист чи кулеметник на судні.

Баштовий стрілець ахнув довгою чергою по вікнах будинку, коло якого мотались посильні (Ю. Яновський);

(3) Лати́ські стрільці́ – військові формування, створені з латишів у роки першої світової війни, які в 1917 р. перейшли на бік більшовиків.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me