1. Словник української мови у 20 томах

стрільба

СТРІЛЬБА́¹, и́, ж.

1. Дія за знач. стріля́ти 1 і звуки, утворювані цією дією.

Крик, галас, стрільба з гармат, мущирів і гаківниць огласився [залунав] по всій околиці (О. Стороженко);

Стрільба чулася кругом, то ближча, то віддаленіша (О. Гончар).

2. перев. мн. Навчальні, тренувальні заняття, під час яких стріляють у ціль.

Ідуть військові кораблі На гарнізонні стрільби (І. Нехода);

Курсанти пішли до мішеней, щоб побачити наслідки стрільби (І. Багмут);

– Молоді воїни, – каже майор, – добре діяли по тривозі і на стрільбах показали себе з найкращого боку (з газ.).

3. Дія за знач. стріля́ти 3 і звуки, утворювані цією дією.

[Деві:] Та славно буде! Напечем каштанів, що в мене є. Ото стрільба почнеться! (Леся Українка).

△ (1) Кульова́ стрільба́ – один з видів стрілецького спорту – стрільба зі спеціальної спортивної зброї (нарізної або пневматичної) по спеціальних мішенях на влучність; Купча́стість стрільби́ див. купча́стість;

(2) Сте́ндова стрільба́ – один з видів стрілецького спорту – стрільба з гладкоствольної (але не пневматичної) зброї шротом по спеціальних рухомих мішенях (тарілочках).

СТРІЛЬБА́², и́, ж., діал.

Пищаль (у 1 знач.).

Він зняв стрільбу, наготовив її до вистрілу (І. Франко);

Вона подає йому стрільбу грімку, Чіпляє сама ясну шаблю важку, Цілує і пестить, і щастя бажає, І, мов на музики, на бій виряджає (Леся Українка);

У старовину люди вбивали списами й стрільбами (В. Самійленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стрільба — Стрільба́: — в розумінні: рушниця [II] — рушниця [22;25;46-2,51,I,III-VII,X] Стрі́льби: — рушниці [14] Словник з творів Івана Франка
  2. стрільба — стрільба́ 1 іменник жіночого роду стрілянина стрільба́ 2 іменник жіночого роду пищаль діал. Орфографічний словник української мови
  3. стрільба — Стрі́льба. Рушниця. [Сава] побіг живо до бурдея, зірвав зі стіни батькову стрільбу, повернув на давнє місце, підняв стрільбу догори, замірився на птахів і вистрілив (Коб., Земля, 248) // пол. strzelba — рушниця. Українська літературна мова на Буковині
  4. стрільба — [стр'іл'ба] -би, д. і м. -б'і, мн. стр'іл'бие, стр'іл'б дв'і стр'іл'би Орфоепічний словник української мови
  5. стрільба — стрі́льба́ військ. рушниця (ст)|| = кріс Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. стрільба — I -и, ж. 1》 Дія за знач. стріляти 1) і звуки, утворювані цією дією. 2》 перев. мн. Навчальні, тренувальні заняття, під час яких стріляють у ціль. 3》 Дія за знач. стріляти 3) і звуки, утворювані цією дією. II -и, ж., діал. Пищаль (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. стрільба — I. СТРІЛЬБА, СТРІЛЯНИНА, ПАЛЬБА́ розм.; КАНОНА́ДА (з гармат); О́БСТРІЛ (прицільна стрільба). Стрільба чулася кругом, то ближча, то віддаленіша (О. Гончар); Земля.. немов репалася від пекельної пальби з численних батарей ворога (І. Ле). ПИЩА́ЛЬ іст. Словник синонімів української мови
  8. стрільба — Стрільба́, -би́, -бі́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. стрільба — СТРІЛЬБА́¹, и́, ж. 1. Дія за знач. стріля́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. Крик, галас, стрільба з гармат, мущирів і гаківниць огласився [залунав] по всій околиці (Стор. Словник української мови в 11 томах
  10. стрільба — Стрільба, -би ж. 1) Стрѣльба. Сотникові коня дати, гетьманові зброю, щоб позволив поховати козака з стрільбою. Гол. І. 95. 2) Огнестрѣльное оружіе. Брат у світлиці стрільбу набиває. Гол. І. 195. Словник української мови Грінченка