1. Словник української мови у 20 томах

суплікувати

СУПЛІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, заст.

Просити кого-небудь про щось або скаржитися кому-небудь на щось (перев. письмово).

– Тепер тебе я суплікую Мою уважить долю злую І постояти за Троян (І. Котляревський);

Йому [Яковлеву], як і кошовому, осмалив душу гетьманів ординанс, в котрому той уразився на козаків за те, що пустили татар на чисті луки та свіжі води, суплікував на них богові й накликав усілякі кари (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. суплікувати — Суплікува́ти: — просити про щось, оскаржувати щось (письмово) [43] Словник з творів Івана Франка
  2. суплікувати — суплікува́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  3. суплікувати — -ую, -уєш, недок., перех., заст. Просити кого-небудь про щось або скаржитися кому-небудь на щось (перев. письмово). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. суплікувати — СУПЛІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., заст. Просити кого-небудь про щось або скаржитися кому-небудь на щось (перев. письмово). — Тепер тебе я суплікую Мою уважить долю злую І постояти за Троян (Котл., І, 1952, 202). Словник української мови в 11 томах
  5. суплікувати — Суплікува́ти, -ку́ю, -єш гл. Просить. К. ЦН. 292. Тепер тебе я суплікую мою уважить долю злую. Котл. Ен. V. 12. Словник української мови Грінченка