1. Словник української мови у 20 томах

супокій

СУПОКІ́Й, ко́ю, ч.

Те саме, що спо́кій.

Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить (Б. Грінченко);

Якийсь супокій обняв його, розкіш наповнила його душу (І. Франко);

Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забути. А там – тільки хвилина супокою, вже й тягнеш як не щоденник, то зшиток із творами (С. Васильченко);

– Добрий день вам, панно Маню! – обізвався я з уданим супокоєм (О. Кобилянська);

– Справді, краще в ріднім краю Хоч і кости [кості] положить, Ніж в чужині в супокою, Хоч би і в достатку, жить (І. Франко);

Ще ніхто не дивився на час, як на щось самостійне І не залежне від руху предметів чи їх супокою (М. Зеров);

// супоко́єм, у знач. присл., діал. Спокійно.

Якась біда не давала йому супокоєм і хвилинки посидіти (Л. Мартович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. супокій — супокі́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. супокій — [супоук’ій] -покойу, ор. -покойеим, м. (на) -покойі Орфоепічний словник української мови
  3. супокій — супокі́й спокій (ст): Що залишив із себе, а що нового придбав у великім місті? Хто тужить там по тобі, й за ким твоя думка не дає тобі тут супокою? (Вільде) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. супокій — -кою, ч. Те саме, що спокій. || супокоєм, у знач. присл., діал. Спокійно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. супокій — не дава́ти / не да́ти споко́ю (поко́ю, супоко́ю і под.) кому і без додатка. Спонукати до постійної діяльності. Ні собі, ні підлеглим Брянський не давав у горах спокою. Навіть Сагайду і Черниша він тренував годинами (О. Фразеологічний словник української мови
  6. супокій — СПО́КІЙ (душевний стан, коли немає хвилювання, тривоги, роздратування і т. ін.), СУПОКІ́Й, РІВНОВА́ГА, УМИРОТВОРІ́ННЯ підсил. книжн., ПО́КІЙ заст., УПОКІ́Й (ВПОКІ́Й) заст., ПОВА́ГА діал.; ФЛЕ́ГМА (незворушний спокій, що межує з байдужістю). Словник синонімів української мови
  7. супокій — Супокі́й = спо́кій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. супокій — СУПОКІ́Й, ко́ю, ч. Те саме, що спо́кій. Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить (Гр., І, 1963, 47); Скрізь — порох, мертвий супокій, — як сумно у оселі цій! (Др.-Хмара, Вибр. Словник української мови в 11 томах
  9. супокій — Супокій, -кою м. Спокойствіе, покой. Святий супокою! гаразд із тобою. посл. Не сам же я плачу, плачуть чорні очі, нема супокою а ні вдень, ні вночі. Чуб. V. 147. Словник української мови Грінченка