тихість

ТИ́ХІСТЬ, хості, ж.

Стан і властивість за знач. ти́хий.

Панталаха, порозрізувавши штаби, що оперізували піч, у найбільшій тихості здійняв верхню половину печі (І. Франко);

З усією тихістю й обережністю, на які була здібна, почала [Єлена] стеження. Як беззвучна тінь, висувалася за Олексою, коли він куди виходив (Г. Хоткевич);

Навколо стояла відволожена вечорова тихість (М. Стельмах);

Це був той сум, що заворожує своєю тихістю, лагідністю свого першого дотику, поєднує в собі й радість болю, і страх його. (В. Підмогильний);

Могутній хор потрясав тихий, прозорий спокій свіжого літнього дня. Він руйнував тихість сумирного провінціального міста (Ю. Смолич);

Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (І. Нечуй-Левицький);

Сам не знав [Брайко], звідки в нього ота тихість, оте небажання щодня іти на бій, відстоюючи високі ідеали (П. Загребельний).