тоді

ТОДІ́, присл.

1. В той час, колись у минулому чи в майбутньому; не тепер.

Його батько чумакував, і бере було його з собою малого, то ще тоді він закохався у дорогах (Марко Вовчок);

Вже хоч там як, а на той рік і я піду на поле. Вже ж тоді я буду більша (Леся Українка);

Як тоді шуміли верби над рікою, як світили зорі, як сніги цвіли... Од твого волосся віяло весною. В ніч ту над рікою ми одні були (В. Сосюра);

– Настане час, – думав уголос Альоша, – і ми приходитимем один до одного не як вороги, а як друзі, як брати. Побачимо зблизька тоді Олімп, і древні Афіни, і знесений в небо Акрополь, і дивною буде оця ворожнеча... (О. Гончар).

2. Одразу після якої-небудь дії або одночасно з нею.

Єремія з усієї сили вдарив острогами коня під боки .. Кривоніс почав одставати. Тоді він кинув списом навздогінці за Єремією (І. Нечуй-Левицький);

Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Яновський);

// У названий період, час.

Особливо похмурий та незадоволений ходив Григір у жнива. Бозна-коли він тоді їв і коли спав (Григорій Тютюнник);

– Чмихавки?.. Чи не ці чмихавки тоді вам шлях торували? Безводдя та спека, аж слина в роті звапнювалась! Коней кинули, шинелі кинули, а мінометів не кидали. Ішли та йшли, аж гори дриготіли від наших залпів!.. Де ви тоді були, я вас питаю? (О. Гончар);

// у сполуч. зі сл. саме. У той самий момент.

– Що се таке? – спитала, вона, бо тоді саме щось стукнуло й грюкнуло десь (Марко Вовчок);

Олександра говорила з завзяттям, наче сварилася. Саме тоді вийшов з канцелярії десятник (М. Коцюбинський).

3. У такому разі, за таких обставин, умов.

Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає. Чому ж тоді не писати? (М. Коцюбинський);

Зійшлись бійці... А там летить Марина, вже видно на дорозі пил... “Не може буть, щоб він загинув, кого ж мені тоді любить?” (В. Сосюра);

Бійці повернулися і доповіли, що дорогу знайдено. – Тоді несіть мене, несіть на той гомін (Григорій Тютюнник);

– Та й не знаю, чи зможу до ладу розповісти? – Тоді ми пособимо, – пообіцяв Дзвонар (М. Стельмах).

4. Уживається в головному реченні у знач. співвідносного слова до сполучників коли, як, якби або без сполучника в підрядному умови.

Тоді сироті неділя, як сорочка біла (Номис);

Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка);

Коли шумує в серці кров І прагне радісної муки, – Який широкий світ тоді – Ніяким не окинуть оком (М. Рильський);

Мати тоді сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко);

– Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (О. Гончар).

5. Уживається, як частина складеного підрядного сполучника тоді як у часових підрядних реченнях, що мають відтінок допустовості або протиставлення; тим часом як.

Молодиця сумна-зажурена, життя, видно, глибоко чіпало її серце, .. тоді як дід сховав своє серце від злих і добрих ураз життя під суворою запоною старості (Панас Мирний);

Тоді як у дрібних оповіданнях ми найчастіше бачимо селян, робітників, ремісників, .. в повістях своїх Франко займається вже тими, на кого працюють ті люди (М. Коцюбинський);

Фантастичний, казковий елемент майже зовсім відсутній у думах, тоді як у російських билинах, сербських та болгарських піснях йому відведено чимале місце. Це, безперечно, пояснюється часом і умовами творіння (М. Рильський).

6. Те саме, що по́тім 2.

На восьмий тиждень я устав з ліжка. Тоді вже почав жваво у силу вбиратись (Марко Вовчок);

Минеться літечко, тоді по божій волі Ми [коріння] заснемо до другої весни, А ви пожовкнете, лежатимете долі, Дурненькі Шелестуни (Л. Глібов);

Політрук запалив цигарку. – А вам хіба ніколи не хочеться отак... виревтисьі – сказала вона, трохи заспокоївшись. – Мені хочеться... Ходити, – просто відповів політрук. – А тоді? – Тоді? В піхоту... (О. Гончар).