тюкати

ТЮ́КАТИ¹, аю, аєш, недок., на кого і без дод., розм.

1. Говорити, кричати “тю” (виражаючи здивування, невдоволення, розчарування, насмішку і т. ін.).

[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. Тут люде як зарегочуть, як почали тюкати! (М. Кропивницький);

– Тю! Навісноголовий! Тю! Га! Дурний! – і пішли реготатись та тюкати на бідного Вакулу (П. Куліш);

Біг [Марусяк] до Черемоша, в ліс, до коней, а йому услід свистали, тюкали (Г. Хоткевич);

– Ні, Карпе, не занедужав, а здуріти – здурів, бо чортова панянка всю душу перевернула. – Тю на тебе! – Не тюкай, брате, бо правду кажу (А. Іщук);

// Кричати на тварину, птаха, проганяючи, полохаючи, на звіра при полюванні, переслідуючи.

Радивон Михайлович .. випроводжав його аж до вулишніх воріт, тюкав на лютих псів (Г. Епік);

Ніхто в Асканії-Новій не полохав птахів, не тюкав на них і не кидав грудками (Остап Вишня).

2. Висловлювати осуд, засуджувати.

– Так не годиться [співати] голові. Овва! Люди почують, будуть тюкати. Ви ж голова, – здержував Чабанця десяцький (І. Нечуй-Левицький);

– Он і люди тюкають: яка, кажуть, дівега [діваха], а він у такому вбожестві держить її дома... (А. Тесленко).

ТЮ́КАТИ², аю, аєш, недок.

Бити, стукати.

Високо вищала пилорама, похропували рубанки й фуганки, тюкали сокири й молотки (Ю. Смолич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me