уберігати

УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБЕРЕГТИ́ (ВБЕРЕГТИ́), ежу́, еже́ш, док., кого, що, від кого – чого, заст., кого, чого, також без дод.

1. Залишати що-небудь цілим, кого-небудь неушкодженим, запобігаючи руйнуванню, пошкодженню і т. ін.

Рубін дивиться, і, як в казці, до нього долітають слова Каленика Романовича: пісок уберігає залізо від горіння і разом з тим допомагає кращому його прогріванню (І. Сенченко);

Фабрики виготовляли й розсилали солдатам відповідну мазь з виразною етикеткою про те, як вона чудодійно уберігає носи і вуха від російської зими (Іван Ле);

// Захищати від небезпеки, не давати пропасти, захворіти тощо.

В Головах всюди свої люди; хоч би й трапилося що, то вбережуть, сховають (Г. Хоткевич);

А як ти вбережеш отару від лютої вовчої зграї? (О. Донченко);

– Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк).

2. перен. Запобігати неприємностям, шкідливому впливові чого-небудь і т. ін.

Обрав [батько] для мешкання одне з південних міст, сподіваючись, що, змінивши мікросередовище, убереже сина від згубного впливу (О. Гончар);

І добре, що не зуміла мене від біди вберегти (В. Стус);

Сучасна поезія .. ставить своєю метою дати історичну оцінку подій, віднайти основне у складному плетиві аналогій та протиріч дійсності, уберегти й утвердити людську віру в торжество прекрасного на землі (з газ.).