угортати

УГОРТА́ТИ (ВГОРТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГОРНУ́ТИ (ВГОРНУ́ТИ), угорну́, уго́рнеш, док., кого, що.

1. Добре вкривати чим-небудь з усіх боків, загортати, закутувати в щось.

– Ви б, дядьку, підождали трохи, просушилися, – раяла Христя, – а то як його в мокре ноги обгортати. – Як? Отак! – скрикнув Кирило, угортаючи ногу (Панас Мирний);

Мене й забрали на коня; верхи їхали, взяли мене, посадили, у мішок угорнули, так і довезли додому (Ганна Барвінок);

Мене справді тривожило її лице, застигле в холоднім трагізмі, і холодні пальці, якими занадто поспішно вихопила в мене верхню одежу, в яку я хотів її добре вгорнути (М. Коцюбинський);

Забігають вслід дівчата, Крайня двері зачиня: – Ти вгорни йому [синові] пальчата, Щоб не мерзло рученя (А. Малишко);

* Образно. Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни, пірну я у тебе, ти – в мене пірни (В. Стус);

// рідко. Обгортати чим-небудь, замотувати у щось, роблячи згорток.

Розкуйовдивши волосся, Не одну писав я пічку, – І в чудовную поему Лойову вгорнули свічку! (В. Самійленко).

2. тільки 3 ос., перен. Щільно оповивати, затягувати, роблячи невидним (про дим, туман і т. ін.).

Величезна смуга пожеж над Росією, Білорусією, Україною вгорнула її [землю] в дим (О. Довженко);

Вгорнула ліс волога мла, Згасила кленів жар (Л. Первомайський);

// Охоплювати, заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, морок і т. ін.).

А присмерки уже вгортали землю, сиві, І, настрілявшися, вертались ми щасливі, Дарма що промахів чимало в нас було (М. Рильський).