укритий

УКРИ́ТИЙ (ВКРИ́ТИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. до укри́ти.

Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас (О. Довженко);

Укрита людом там була Внизу гора зелена, А вище всіх Роберт стояв, У ніг його знамена (Леся Українка);

Деревця молоді, укриті білим пухом, Тихенько сплять над Волгою в снігу... (Л. Забашта);

Поле було вкрите густою пеленою диму (П. Кочура);

Широкий вигін перед сільрадою, вкритий буйним зеленим споришем, стелився привабливим .. килимом (Г. Коцюба);

На кінчику його носа, вкритого ластовинням, виступило дві крапельки поту (О. Донченко);

* У порівн. Весна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті (Т. Шевченко).

2. у знач. прикм., рідко. Прихований; таємний.

В його плаксивім голосі і в тім щохвиля [щохвилини] повторюванім “паночку” жандарм добачав укритий насміх (І. Франко);

[Неріса:] Вже я ж не танцівниця. [Антей:] Хіба ж то мало – бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має? (Леся Українка);

Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, ґаздиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Г. Хоткевич).