умочати

УМОЧА́ТИ¹ (ВМОЧА́ТИ), а́ю, а́єш, УМО́ЧУВАТИ (ВМО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УМОЧИ́ТИ (ВМОЧИ́ТИ), очу́, о́чиш, док., що.

Робити мокрим, торкаючись рідини; змочувати.

Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу (М. Старицький);

У роті сохло, душа просила хоч закропитись, хоч раз ковтнути, хоч умочити уста, сухі од смаги (М. Коцюбинський);

Я вертався лісом тим з розвідки, У криницю умочив рукав (І. Нехода).

◇ (1) Вмочи́ти в молоко́, жарт. – посивіти, стати сивим у кого-небудь (про голову, вуса, бороду).

От і нагрянув [Марко] неждано .. І не дуже постарівся, тільки вуса трохи в молоко вмочив (М. Стельмах);

(2) Гу́би вмочи́ти (промочи́ти) / мочи́ти (промо́чувати) – з'їсти, випити зовсім мало; скуштувати.

[Яким:] Перве [перше] діло: викушайте [випийте], хоч губи вмочіть. Платить нам за горілку не будете (М. Кропивницький);

Дарка промочує губи і віддає горнятко назад: вода без смаку (Ірина Вільде);

Але, як виявилось, й радіатори були побиті, повитікало з них. Лише з деяких понаціджували трохи теплої, не прохололої ще [води] – вистачило губи промочити (О. Гончар);

(3) І ло́жки не вмочи́ти – не доторкнутися до страви; нічого не з'їсти.

Василь їсть через силу, Ганна й ложки не вмочила, стара мати на обід і не глянула (І. Нечуй-Левицький);

(4) Умоча́ти (умо́чувати) / умочи́ти (скупа́ти) ру́ки в крові́ – убивати.

В я один з тих рідких був, Що рук в крові не умочили І шарпанини не чинили. Я Бога й правди не забув (П. Куліш);

Здавалося йому, що якби знайшов ворога і відомстив, скупав руки у ворожій крові, – все минуло би ся (Г. Хоткевич);

(5) Умочи́ти ру́ки – те саме, що Грі́ти (рідше нагріва́ти) / нагрі́ти (погрі́ти) ру́ки (див. грі́ти).

Матвій Гура не сміявся, бо знав: Гузир лізе туди, де можна вмочити руки... (С. Чорнобривець).

УМОЧА́ТИ² див. вмоча́ти¹.