уповідати
УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ), а́ю, а́єш і УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІ́СТИ́ (ВПОВІ́СТИ́), і́м, іси́, док., що і без прям. дод.
1. рідко. Звіряти (див. звіря́ти¹ 1), повіряти (у 1 знач.).
Жаль мені! З тобою [другом] звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).
2. діал. Розповідати, говорити.
– Так і так, – уповідає [Аниця], – знемагає мій чоловік (Л. Мартович);
– Йой, шо то весна!.. шо то за любість – годі вповісти! (Г. Хоткевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- уповідати — уповіда́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- уповідати — (вповідати), -аю, -аєш і уповідувати (вповідувати), -ую, -уєш, недок., уповісти (вповісти), -ім, -іси, док., перех. 1》 рідко.Звіряти (див. звіряти I 1)), повіряти (у 1 знач.). 2》 діал. Розповідати, говорити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уповідати — I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- уповідати — УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ), а́ю, а́єш і УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІ́СТИ́ (ВПОВІ́СТИ́), і́м, іси́, док., перех. 1. рідко. Звіряти ( див. звіря́ти¹ 1), повіряти (у 1 знач.). Жаль мені!... Словник української мови в 11 томах