ух

УХ, виг.

1. Уживається при вираженні якого-небудь сильного почуття (обурення, незадоволення, здивування, захоплення і т. ін.).

[Настуся:] Замірився! Ух! який сердитий! Та не вдарить... (Т. Шевченко);

Давид не втерпів, – звів скривавлене, збите обличчя, очима блиснув: – Ух ти ж, падлюко! (А. Головко);

[Книш:] Смієшся! Та я Шевченкового “Кобзаря” напам'ять знаю. Ух, і написав... (І. Микитенко);

Гаврило Романович помітив ці жадібні погляди [гостей]. Пустотливий вогник блиснув у його очах. Ух, як ненавидів він цю цікавість (О. Полторацький);

// Уживається при вираженні реакції на щось несподіване, раптове.

Галя вийшла на рундук, .. а дощ їй пороснув прямо в вид. – Ух! – задрижавши, скрикнула вона, – яке холодне... (Панас Мирний);

[Саня:] Добра ніч, Олімпіадо Іванівно .. Бувайте здорові. (Одчиняє середні двері). Ух, як темно, я боятимусь! (Леся Українка);

– Ух! яка холодна вода! Семен шубовснув у воду (М. Коцюбинський);

// Уживається при вираженні почуття втоми, знесилення і т. ін.

[Любов (кидається в крісло .. й приймає втомлену позу):] Ух, скільки ми гребли! (Леся Українка);

// Уживається як вигук при важкій ритмічній роботі.

– Ух! Ух! – наче сичі ухали вони [чоловіки], б'ючи довбнею по стовбуру (О. Донченко).

2. Уживається як звуконаслідування для вираження сильного й глухого звуку (від удару, падіння, пострілу, крику сича і т. ін.).

(1) Ух ти! – уживається при вираженні здивування, захоплення і т. ін.

Чиж блиснув очима і грізно поправив неслухняну шаблю здоровою рукою. – Ух ти! – здивувався Черняк, не пізнаючи Чижа (О. Довженко).