хлоп'яцтво

ХЛОП'Я́ЦТВО, а, с.

1. Поведінка, характерна для легковажних, несерйозних та пустотливих хлопців.

Хіба тільки пустощами, легковажним своїм хлоп'яцтвом пояснить він і свій сьогоднішній вчинок (О. Гончар);

Перехід від безвідповідального хлоп'яцтва до самостійності був для Бочарова такий раптовий, що він ні замислитись, ні довідатись, що таке життя, так і не встиг (Л. Первомайський);

– Махнути в Ліндесхольм Це було хлоп'яцтвом, зухвалістю (А. Хижняк).

2. рідко. Збірн. до хло́пець 1.

І чоловіки, і жіноцтво, і хлоп'яцтво, та й дітвора туди ж; хто жне, хто перевесла крутить, хто зв'язує, а хто носить снопи (Г. Квітка-Основ'яненко).