1. Словник української мови у 20 томах

хорунжий

ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст.

1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець.

У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П. Куліш);

Пробравсь [Петро] у лядський табір, убив хорунжого й корогв його приніс до гетьтмана (П. Куліш);

В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (П. Панч).

2. У XVII–XVIII ст. в Україні – особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора.

Єремія привіз з собою шляхтичів католиків Яна Бесядовського та свого слугу Криштофа Сіножацького, чернігівського хорунжого, настановив їх старостами та осадчими (І. Нечуй-Левицький).

3. Перший офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії та українських формуваннях ХХ ст., який відповідав підпоручику й корнету; особа, що мала цей чин.

Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Ю. Яновський);

Хорунжий Сокира, кремезний парубок, .. сидів на канапі, опустивши голову на руки (П. Панч).

4. етн. Учасник весільного обряду.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Хорунжий — Хору́нжий прізвище Орфографічний словник української мови
  2. хорунжий — Прапороносець; (звання) підпоручник, сов. молодший лейтенант. Словник синонімів Караванського
  3. хорунжий — [хоурунжией] м. (на) -жому/-ж'ім, мн. -ж'і Орфоепічний словник української мови
  4. хорунжий — Краще здоровий хорунжий, як хорий полковник. Краще бути біднішим, але мати добре здоров'я. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. хорунжий — -жого, ч., іст. 1》 Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. 2》 У 17-18 ст. в Україні – особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. хорунжий — 1. у давній Польщі й Вел. князівстві Литовському урядовець, який носив корогву (х. вел. і надвірний); також земський урядовець; 2. в Україні XVII-XVIII ст. член генеральної (генеральний х.), полкової або сотенної старшини; 3. в Росії перший офіцерський чин у козачих військах. Універсальний словник-енциклопедія
  7. хорунжий — ПРАПОРОНО́СЕЦЬ, ХОРУ́НЖИЙ заст. — Розгорніть прапор! — наказав Красик прапороносцеві (Д. Ткач); Пробравсь (Петро) у лядський табір, убив хорунжого й корогов його приніс до гетьмана (П. Куліш). Словник синонімів української мови
  8. хорунжий — Хору́нжий, -жого; -ру́нжі, -жих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. хорунжий — ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст. 1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П. Куліш, Вибр., 1969, 166). 2. У XVII-XVIII ст. Словник української мови в 11 томах
  10. хорунжий — Хорунжий, -жого м. 1) Хорунжій, знаменосецъ. Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник. Ном. №7291. Убив хорунжого і корогов його приніс до гетьмана. К. ЧР. 41. 2) Одинъ изъ участниковъ свадебнаго обряда. О. 1862. IV. 17. Словник української мови Грінченка