хрипота

ХРИПОТА́, и́, ж.

1. Утруднення в диханні, що супроводжується сиплими звуками.

Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, .. сушить і в'ялить і на згагу і на хрипоту (Марко Вовчок);

Я тямлю смерть її. Шпиталь. Гарячка... Кашель... Хрипота... (І. Франко);

Нур говорив повільно, глухуватим голосом, висмоктуючи з своєї важкої люльки їдкий дим. – Бачу я, що вже недовго мені отаманом бути. Відтоптав своє, віджив... Гей-гей, куди та сила поділась?.. Уже й очі погано бачать і навіть голос став кволий. Хрипота, кашель... (Д. Ткач).

2. Сиплість, відсутність чистого голосу.

(1) З хрипото́ю – те саме, що З хри́пом (див. хрип).

З хрипотою в голосі [Катюша] сказала, звертаючись до обох команд: – Легко зганьбити честь спортсмена, честь бійця, але важко її відновити (М. Чабанівський).

◇ (2) До хрипоти́, зі сл. крича́ти, спiва́ти і т. ін. – дуже сильно, голосно.

Кожну мить можна було чекати, що сюди налетить каральний загін, і тому він до хрипоти кричав, щоб люди йшли геть від залізниці і добиралися до лісу (В. Петльований).