хрумтіти

ХРУМТІ́ТИ, мчу́, мти́ш, недок.

1. Видавати тріск, хрускіт.

Кістки хрумтіли під їх зубами, а я чув передсмертне хрипіння, що жило ще у моїх вухах (М. Коцюбинський);

– Візьміть житнього сухарика, – гукнув Арон від дверей. – В шухляді під самоваром. – Спасибі! – відгукнувся Ласточкін. –Здорово придумано: сухарик хрумтить, і повне враження, що п'єш вприкуску! (Ю. Смолич);

Хрумтить під чобітьми вугілля (А. Шиян);

Олена вечірньою вулицею йшла, .. хрумтів сніг під ногами (К. Гордієнко);

Біля берега вже хрумтить тонка крижана шкоринка (О. Ільченко);

Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлої слюда (В. Сосюра);

// безос.

Марія й Магда. Йшли поруч, хрумтіло під ногами (С. Тудор);

Хвилина-дві й обидві були на вулиці.;

// Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.).

Не чув [Михайло], як .. рученятка дурно мучилися і хрумтіли, щоб його піднести, і не чув тихенького, гіркого плачу (Марко Вовчок);

Тоді діди випивали один за одним по коряку горілки, брали киї і давали Кирилу Турові по плечах. Сили в старих руках було в їх іще доволі, що аж плечі хрумтіли (П. Куліш).

2. чим. Видавати хрускіт при розжовуванні їжі.

Млинар почув, що в капусті щось хрумтить, узяв сокиру і йде подивитись. Заходить у город, а там красний кінь капусту їсть і не тікає (А. Калин);

Під повіткою подзвонював вудилами та хрумтів травою виїзний коник (Ю. Збанацький);

// що. Їсти, жувати що-небудь з хрускотом.

В городі коні спутані хрумтять Траву росисту... (І. Франко);

Зварилась дрохва, взяв її безбородий, Хрумтить – уминає на лоні природи, Хрумтить – зголоднів за цілісінький день (І. Нехода).

3. що, рідко. Те саме, що хря́пати 1.

Якісь погрози, боєві [бойові] пеани, Немов мечі по шоломах хрумтять, Там крик, стогнання, мов від злої рани (І. Франко).

(1) Хрумті́ти (хрумкоті́ти, хруща́ти, хрускоті́ти і т. ін.) на зуба́х – хрустіти при пережовуванні (перев. про їжу).

Взяв [Вовк] Овечку, обідрав, Як знав, Та й заходився хорошенько М'ясце під дубом уминать, – Аж на зубах кістки хрущать (Л. Глібов);

Курява, що увесь день хмарою стояла над улицями, густа й їдка, різала очі, налазила в ніс, хрускотіла на зубах (С. Васильченко);

Щось засопіло й заплямкало – істота почала їсти. На її зубах хрумтів якийсь овоч – чи то огірок, чи то морква (О. Донченко);

Князь Святослав сів біля цих людей, випив вина, поїв смаженого м'яса, що пахло димком і приємно хрумтіло на зубах (С. Скляренко);

Яблука теж у крапельках роси. Хрумкотять на зубах, пахнуть чимось невловимим, знайомим з давніх-давен, з дитинства (Ю. Мушкетик).