хрускати

ХРУ́СКАТИ, аю, аєш, недок.

Те саме, що хрусті́ти.

Мороз був сильний, аж тріщав, сніг хрускав під чобітьми навдивовижу (Марко Вовчок);

Сухі будяки зрідка хрускають під колесами... (О. Кундзич);

Так раз у раз ритмічно хрускав між камінцями горішок і падав на газету розлуплений (Іван Ле);

На скошених нивах жовтіла прошита срібним павутинням стерня і ніжно хрускала під важкими підошвами постолів (П. Панч);

Сонце запікало землю, поріс лопушистий буряк, рясна щириця заслала рядки, хрускав цупкий пирій (К. Гордієнко);

Крутили [люди] опришкові руки.., давили за горло, шваркали головою, що аж в'язи хрускали,- і побачив Марусяк, що вже – кінець... (Г. Хоткевич);

На горі, мов те військо, що прогнало недавно бурю, випливли в промінні, хрускаючи снігом, силуети (С. Васильченко);

Хлопець устав і, нервово хрускаючи пальцями, заходив по веранді (Дніпрова Чайка);

– Не розумію, Олю, про віщо ти? – розпростує плечі Заруба і хрускає руками в суглобах (В. Кучер);

Янек задивився на небо, а його шкапина йшла все тихше й тихше і то чавкала в розсяклій глині, то хрускала памороззю (З. Тулуб);

Чути було гук сокир, хрускала вітами й падала зрубана під корінь смолиста смерека (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me