цісарський

ЦІ́САРСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до ці́сар; належний цісареві.

– Я подам до суду, і тоді ти затрубиш у жменю! – кричав Ботушкан, розкриваючи рота, як цісарську браму (з казки);

Він нарахував Швейкові цілий ряд різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величності і членів цісарського дому (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

// Який виходить від цісаря.

Старенький навчав побожно Підошву: – То, вважаєте, куме, що панська ласка та й цісарський параграф. Так має бути (Л. Мартович).

2. Пов'язаний з політичним режимом на чолі з цісарем; монархічний, самодержавний.

Писав Діброва попові, що цісарську службу він вислужив і знайшов собі дівчину-швачку у місті (П. Козланюк);

Будучи полум'яним поборником дружби і братерства народів, Франко гнівно таврував царський уряд Росії і цісарський уряд Австро-Угорщини, що жорстоко гнобили поневолені народи, створивши в себе “тюрми народів” (з публіц. літ.);

// Державний, казенний-за режиму цісаря (у 2 знач.).

– Нема, нема її [їй] кому Врубати дрівець. Бо їй[її] синок, один в дому, – Цісарський стрілець (Ю. Федькович);

Впевненою рукою змальовує П. Козланюк картини галицького села, тяжке, безпросвітне життя селянства, на шиї якого сидять і цісарські чиновники, і пани, і “свої” куркулі, і уніатська церква (з наук. літ.);

// Стос. до державної служби за цісаря (у 2 знач.).

Він, густо зашарівшись, видобувсь на край трибуни, зняв своє пом'яте кепі, з давно вже видертою геть цісарською кокардою, і, посміхаючись, вклонився з трибуни людям (О. Гончар).