чепа

ЧЕ́ПА¹, и, ж., діал.

Предмет на дні річки чи ставка, за який може зачепитися сітка чи вудочка, наприклад, корінь.

Туди не закидай невода, там чепа (Сл. Б. Грінченка);

Підсік, значить, смикнув, – і згадав чорта: за корч зачепилося. Дід не любив на воді чорта згадувати, лайнув мене за те, що я його згадав, та й питає: “Чого не тягнеш?” “Чепа, – кажу, – корч!” (Остап Вишня).

ЧЕ́ПА², и, ж., жарг.

Головний убір.

За два місяці ти матимеш такі шкари, бобочку, кліфт, кальоса й чепу, що й на Матроса плюнеш (І. Микитенко).