черінь

ЧЕРІ́НЬ, реня́, ч. і ре́ні, ж.

1. Нижня площина, дно печі, де горять дрова – місце для випікання хліба і варіння страв.

[Ганна:] Ти краще позашпаровуй та черінь добре вирівняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба, то примха (І. Карпенко-Карий);

Металеві форми з'явилися в селянському побуті лише у 20 роки 20 століття, але й тоді в Україні віддавали перевагу подовому хлібові, спеченому на черені (із журн.);

* У порівн. Ґрунт був сухий, як черінь у печі (Л. Дмитерко);

// перен., розм. Рівнина, площина, яка нагадує дно печі.

Відтак він [Альоша ] опинився на горі, і перед ним відкрилася широка черінь між скелями, де можна трохи наколупати глини (І. Микитенко);

Грузовик скажено торохтів по глиняній черені пустелі, немов по рівному полю аеродрому (Т. Масенко).

2. Площина над зводом печі (між комином і стіною), на якій сплять, сушать зерно і т. ін.

– Я чоботи з себе та мерщій на черінь. Як зайшли ж мені зашпори – і матінечко й ріднесенька! – думала і нігті поодскакують (А. Тесленко);

Батько поліз на піч парити поперек, припав до черені й .. болісно застогнав (С. Чорнобривець);

Не було навіть ганчірки, застелити голу черінь на лежанці (Т. Осьмачка).

3. діал. Значний простір, укритий чим-небудь.

Надибала цілу черінь грибів (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

черінь

Значення в інших словниках