чоботища

ЧОБОТИ́ЩА, и́щ, мн. (одн. чоботи́ще, а, ч.).

1. Збільш. до чо́боти; здоровенні, важкі, грубі чоботи.

За стіною хтось тупає важкими чоботищами (Ірина Вільде);

// Підсил. до чо́боти: щодо великих або багатьох слідів від чобіт де-небудь (з відтінком осуду, обурення щодо їхнього власника).

– Я не люблю твоїх батюшок: вони прості, тільки мені поміст запаскудять чоботищами (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Як виживає! Здається, всі біди, всі лиха цілого світу зібралися разом і впали на нього, пригнули, до землі, клубищем холодних змій обплутали його тіло, важким чоботищем наступили на душу! Допоки ж терпіти? (із журн.).

2. перен. Про людину в таких чоботях.

Одчиняєш – спершу нікого не видно, і тільки звівши очі вниз, побачиш над порогом величезні чоботи, як ґринджоли, і над ними кудлату шапку. Сопучи й стукаючи, чоботища перелазять через поріг, помалу, зате енергійно чвалають ближче, простягають для привітання руку, з курячу лапку завбільшки, і хрипким баском заявляють, що він, “Гелман Вашильович” (прозвання забув по дорозі), прийшов писатися в школу (С. Васильченко).