чубище
ЧУБИ́ЩЕ, а, ч.
Збільш. до чуб.
Зовні він залишався таким же спокійним, урівноваженим, як і раніш, хіба що попрохав Василакія, щоб підстриг розрослий чубище, та голився кожен день, чим немало дивував бородатих киян, а в душі відчував якусь могутню силу, що хтозна-звідки взялася (В. Малик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me