шеретувати

ШЕРЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. що і без прям. дод. Відділяти оболонку, лушпиння від ядра зерна, насіння на шеретівці.

Мельник меле, шеретує, Обернеться, поцілує Для потіхи (Т. Шевченко);

Очищене насіння соняшника на спеціальних машинах – рушках – шеретують для відокремлення лушпиння від ядра (з наук. літ.);

* Образно. Не було й крихти радості в Безбородька. Він звідусіль стягав різні думки, шеретував їх на своєму решеті, але мало було толку з цієї роботи (М. Стельмах).

2. перен., розм. Швидко, безугавно говорити.

[Сидір Свиридович:] От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр... Меле разом і шеретує (І. Нечуй-Левицький);

[Влас:] У мене язик слухняний: звелю – меле і шеретує, не звелю – зразу загальмує (М. Кропивницький);

А Микола все ще петлює, шеретує, заплющивши очі, і не видно його запальній скоромовці ні кінця, ні середини (В. Бабляк).