шкарбоття

ШКАРБО́ТТЯ, я, с.

1. збірн. Старе, стоптане взуття.

В комірчину, пригинаючись у низьких дверях, входять Тодір і Настя. Чоловік на оберемку, як дрова, тримає дві пари дитячих чобіток. – Попрошу вас, – звертається до Чайчихи, – сховати в себе це шкарбоття (М. Стельмах).

2. перен., зневажл. Про стару людину (перев. жінку).

Марко Григорович тричі перехрестився: він перший отримував землю. За ним перехрестилася жінка і зразу ж заплакала, витираючи очі кінцями хустки. – Цить, старе шкарбоття, – зашикав на неї чоловік. – Найшла час плакати! (М. Стельмах).